Подружжя Дмитро і Тетяна Собко – власники затишної кав’ярні у Дніпрі. Ще на початку війни вирішили не просто зберегти бізнес, а й допомагати переселенцям із житлом. Селили людей у себе, батьків, родичів, друзів та знайомих. Загалом дали дах над головою декільком сотням людей. Напередодні дня підприємця розповідаємо про небайдужість із присмаком кави у рубриці Дніпропетровської обласної військової адміністрації «Творці перемоги».
«Ніхто з нашого персоналу нікуди не поїхав. Ми у перші дні усіх зібрали. Сказали, що будемо працювати. Зараз я розумію, що усе правильно зробили. Кав’ярня не зачинялась ні на день. Сплачувалися податки, люди отримували зарплатню», – згадує Тетяна Собко.
Приблизно тоді ж надійшов перший запит на допомогу із житлом. Мовляв, їде родина із Харкова, потрібно кудись влаштувати.
«Це було подружжя із двома дітьми і п’ятьма місячними цуценятами. Поселили у свій будинок, аби тваринам зручно було. Крихітні білосніжні болонки бігали по усій хаті», – розповіла Тетяна.
«Люди просиділи декілька днів у підвалі. Там також двоє діток було. Прихистили у татовій квартирі. Один з хлопчиків, коли зайшов до помешкання сказав: «мамо, невже тут є гаряча вода?». У мене потекли сльози», – зізналася підприємиця.
Далі потік людей ставав ще більшим. Хтось просився лише переночувати. Комусь потрібно було житло на довгий строк. Усіх влаштовували безкоштовно. Дмитро і Тетяна домовлялися зі знайомими, ріднею, друзями.
Паралельно у кав’ярні влаштували штаб. Туди зносили їжу або готували обіди на місці. Потім розвозили людям. Хтось варив борщ, хтось смажив пиріжки.
«Особливо зворушливо було, коли самі ж переселенці приносили страви, приготовані із продуктів гуманітарного набору. Казали, це для тих, кому ще важче. Наші люди неймовірні, готові ділитися останнім. Це вражає», – розповіла Тетяна Собко.
Загалом підприємці прихистили більш ніж 600 людей. Кажуть, переселенці інколи звертаються і зараз. Усім допомагають.
