Тиждень дві родини з Синельниківщини обживаються на новому місці. Власні оселі вимушено покинули через постійні ворожі обстріли. Зібрали найнеобхідніші речі та сіли у автобус, що надали волонтери. За декілька годин дороги вже були у Кам’янському. Там їх прийняли у модульному містечку – надали дах над головою. Про почуття в евакуації та де шукати допомогу мешканцям прифронтових громад, які прагнуть виїхати на більш безпечні території, в матеріалі ОВА.
«Примусової евакуації у громадах області немає. Та якщо мешканці прифронтових громад бажають виїхати у безпечні місця, допомагаємо. Партнери, з якими співпрацюємо у цьому напрямку, можуть надати транспорт. Фахівці ОВА або представники місцевої влади підкажуть, куди заселитися. В області облаштували 117 місць компактного проживання для переселенців. Вони на понад 11 тис людей. І мережу плануємо розширювати», – сказав очільник регіону Сергій Лисак.
Вже тиждень на одній з таких локацій наново облаштовують життя дві сім’ї з Синельниківщини. Пані Анжела з дітьми та п’ятьма онуками залишили власний дім через постійні обстріли.
«Не витримали. Стіни ходором були, двері відкривалися вибуховою хвилею. Скло у вікнах вилітало. Тільки закрили їх – через день-два «прильот» і все наново робити. Навіть дітей на двір боялися випускати, – поділилася пані Анжела. – Потім до нас приїхали волонтери, з ними поліція, психолог. Запропонували виїхати, тому ми зібрали речі й сіли в автобус».
Зупинилися у модульному містечку Кам’янського. Тут їм виділили родинний будиночок. У ньому вісім ліжок і необхідні меблі. Окремі кухня та санвузол.
Їхні односельчани – подружжя Наталії і Максима з двома синами оселилися на цій же території. Тільки у так званому гуртожитку. В приміщенні довгий коридор, вздовж якого кімнати. А всі зручності – спільні.
«Документи та речі в мене давно були напоготові, тому збиралися недовго. Тут трохи незвично, бо місця вдома більше було. У мене там євроліжко, де могла розлягтися. А тут перші дні під ранок тікала спати окремо від чоловіка, бо затісно. Хлопці прокидалися і не розуміли, де я поділася. Зараз вже наче й нормально», – додала Наталія.
Проживає з ними і тримісячне цуценя Патрон. Без нього не хотіли виїжджати діти. Вони, як би добре не було на новому місці, будь-що прагнуть повернутися додому.
«Хотів і Гєрдочку забрати. Це ще одна собачка, вона старша за цього. Тут поки звикаю, але в селі веселіше мені було. Там гуляли до дев’ятої вечора, а тут так не дозволяють. Хотів би додому повернутися. Там школа рідна, де я всіх знаю», – розказав 13-річний Богдан.
Зведене модульне містечко, де зупинилися родини, було у 2015 році. Допомагали із цим німецькі партнери. Його територія огороджена та доглянута. І тут не тільки будиночки, а й пральня, простір і майданчик для дітей. А ще лавки та бесідки для відпочинку на свіжому повітрі.
«Були люди, які на місяць зупинялися в нас. За цей час вони оформлювали необхідні документи і їм пропонували гуртожитки. Якщо проблеми з паперами, то затримувалися довше. Є й такі сім’ї, які живуть вже декілька років. У всіх по різному», – пояснила чергова адміністраторка модульного містечка для переселенців у місті Кам’янське Ольга.
Мешканці прифронтових громад, які прагнуть вибратися у більш безпечні місця, можуть звернутися по допомогу з розселенням. Проконсультують із цим питанням представники місцевої влади або фахівці ОВА. До останніх звернутися можна за телефоном (068) 240 68 29. Необхідну інформацію нададуть і на гарячій лінії «Всеукраїнської спілки прихистків» – (066) 748 69 81.
