28 вересня у кримінальних зведеннях з’явилося повідомлення, яке не привернуло cуспільну увагу. У Львові оперативники СБУ затримали чоловіка при спробі перепродати 17 джерел іонізуючого випромінювання за 40 тисяч гривень. Звісно, звикши чути про шестизначні цифри хабарів чи мільярдні втрати від зловживань, відкатів та інших оборудок, така дрібниця вже не чіпляє. Та не гроші в цій історії ключове, а радіоактивні відходи, які час від часу стають предметом нездорового інтересу . Наявність радіоактивних відходів у вільному обігу змушує фахівців з ядерної безпеки та поводження із радіоактивними відходами тримати під руками валер’яну. Ніхто ж не знає, скільки сотень чи тисяч різних пристроїв та приладів із вмістом радіоактивних елементів ще десь припадають пилом. Скільки кілограмів радіоактивного мотлоху сотні років досягатиме напіврозпаду, загрожуючи людям, довкіллю. І ніхто не може бути впевненим, що саме цієї хвилини за стіною якийсь «кулібін» не пиляє контейнер із радіоактивними матеріалами. Вивільнена ним бездумно енергія здатна зробити із здорової людини ходячого мерця, а з навколишнього простору – маленьку Прип’ять.
Привид таки бродить?
Коли пристрої чи прилади із вмістом радіоактивних матеріалів в руках професіоналів – це безпечно. Бо їх ніколи не довірять робітнику без належної підготовки і знань. Пристосувати таке обладнання у повсякденному житті не можливо. Це не двигун із старої пралки з якого вийде електронаждак. Обладнання із радіоактивними матеріалами може бути використано лише як елемент складного технологічного процесу. Але час від часу з’являються «любителі» гострих відчуттів, які намагаються продати свої старі запаси такого добра, наївно прагнучи легко зрубати грошенят. От тільки незаконний обіг радіоактивних відходів та джерел іонізуючого випромінювання – це доволі серйозний злочин. Будь-які спроби їх купити чи продати автоматично опиняються у полі зору спецслужб. Львівська історія тому чергове, красномовне підтвердження. Загалом, за останні 10 років за незаконний обіг радіоактивних матеріалів засуджено до різних термінів 28 осіб.
«Звісно, на тлі кількості грабежів чи ДТП це цифра мізерна. Та насправді вона кричуща для фахівців. Адже кожен доведений факт злочину означає що його учасники мали доступ до матеріалів чи відходів, які могли створити локальну радіаційну аварію з непередбачуваними наслідками. Це свідчить , що за межами державного контролю знаходиться багато небезпечних радіаційних відходів та матеріалів. І їх потрібно зібрати. Інакше ми приречені постійно ліквідовувати техногенні радіаційні аварії» - каже керівник проекту з радіаційної обізнаності «КРОК до безпеки» Олена Сальник.
«Роботи у нас вистачає, - додає Сергій Дубчак, начальник управління радіаційної безпеки та охорони навколишнього середовища ДСП "Об'єднання "Радон",- за останні 11 років фахівцями спец підприємства ліквідовано 331 локальну радіаційну аварію».
І кожен виклик «радонівців» - це як лотерея. Ніхто не знає, якого джина доведеться приборкувати і які наслідки ліквідовувати.
«Запобігти – значить врятувати»
Розмір має значення. Чим більший і громіздкіший захисний контейнер, тим небезпечніше джерело знаходиться в ньому. Та навіть маленьке за розміром ДІВ здатне наробити величезної шкоди. Історія знає багато прикладів, коли бездумне поводження чи втрата контролю над радіоактивним предметом призводили до трагедій. Не таких, звісно, як Чорнобиль чи Фукусіма, та людям, які втратили рідних, своє здоров’я чи майно - від того не легше. На початку 80-х у Краматорську з’явилася « погана квартира». Там дуже швидко вмирали власники. І коли у другій родині, яка вселилася у квартиру, також почалися раптові смерті – провели розслідування і виявили у стіні колись втрачену в кар’єрі капсулу із цезієм 137.
«Тому ми і розпочали інформаційну кампанію «КРОК до безпеки» в Дніпропетровській області, щоб унеможливити появу історій, схожих на Краматорську,- каже керівник проекту Олена Сальник. Через ЗМІ ми багато комунікуємо із простими людьми, розказуючи та пояснюючи їм правила поведінки при контакті із ДІВ, а також доносимо інформацію що добровільне повідомлення про наявність чи виявлення ДІВ не карається законом. Та щоб реагування на радіаційні виклики було ефективним, потрібна не лише добра воля людей повідомити про знахідку, а ще й досконала система дій з боку місцевих органів влади та рятувальних служб.»
В Україні цей порядок регламентовано постановою Кабміну №813. Але вона потребує змін, оскільки в документі згадуються державні органи влади, яких вже немає, а їхні повноваження розподілені між іншими відомствами. Таким чином, місцеві органи влади позбавлені єдиного регулюючого документу. У Державній інспекції ядерного регулювання, яка відповідає за контроль обігу та утилізації радіоактивних відходів та джерел іонізуючого випромінювання про проблему знають. В рамках проекту « КРОК до безпеки» проводився детальний аналіз нормативних актів і надано детальний звіт в якому визначено всі прогалини. Тепер їх потрібно подавати на повторний розгляд та затвердження Урядом. Оскільки йдеться про радіаційну безпеку, то це питання назріло до вирішення. А поки місцеві органи влади діють за власними процедурами, які розроблені на рівні обласних управлінь із цивільного захисту.
«Нам дуже важлива співпраця фахівців на місцях та проекту «КРОК до безпеки», - каже Маргарита Раєць з Центру організаційно-технічного та інформаційного забезпечення Зони відчуження, - особливо в цих умовах. Адже просвітництво – великий ресурс для підвищення безпеки густозаселеної території. Проект дає знання, які залишаться з людьми на довгі роки. А знання – це правильні дії, які своєю чергою конвертуються у гроші. Бо у випадку локальної радіаційної аварії її наслідки доведеться долати коштом місцевого бюджету. Та якщо населення знає, як поводитись у випадку виявлення ДІВ, то й ліквідовувати нічого не треба.»
Радіаційний мотлох без нагляду – це як бомба уповільненої дії. Колись та все одно рвоне. Навіть якщо закрити очі на проблему чи вважати її малозначущою, вона однаково дістане і мовчазних і байдужих і активних. Бо джерела іонізуючого випромінювання безпечні лише у спеціальних умовах зберігання. Професор Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету, завідуюча кафедри екології Валентина Чорна не один десяток років досліджує міграцію радіонуклідів через воду і ґрунт та харчові ланцюжки до людини. І в неї немає сумнівів, що навіть найменше джерело іонізуючого випромінювання здатне десятиліттями отруювати життя людям на відстані.
«Жодна людина не може бути впевненою у власній безпеці, поки по всій країні, час від часу, виявляють покинуті джерела іонізуючого випромінювання, - каже Олена Сальник, керівник проекту «КРОК до безпеки». Ми маємо бути свідомі, що самі по собі вони нікуди не зникнуть. Про наявність чи знахідку ДІВ потрібно повідомити або поліції, або рятувальникам, або місцевому органу влади. Адже наслідки від спроб бездумного використання ДІВ сумні. Як у випадку з тим чоловіком, якого затримали у Львові за незаконну торгівлю джерелами. Він міг би їх здати і насолоджуватись життям. Натомість зіпсував його собі на роки.»
При виявленні ДІВ телефонуйте ДСНС 101, Поліції 102, для консультацій на гарячу лінію проекту «КРОК до безпеки» 0800 21 41 61
.