Пан Олександр майже 40 років присвятив медицині. Спочатку працював медбратом і вже більш як три десятиліття – лікарем. Зараз у міській лікарні завідує відділенням токсикології. Туди потрапляють хворі з гострими отруєннями.
«Ця нагорода для мене стала несподіванкою. Я про це навіть не думав, просто працював собі та й все. Коли дізнався, це був невеличкий шок. Але я вдячний за таку оцінку моєї праці та праці моїх співробітників. Без них нічого б не було. Також вдячний моїй родині, яка підтримувала мене всі ці роки та з розумінням ставилась до нічних чергувань тощо», – поділився Олександр, заслужений лікар України.
Він згадує: про медицину почав мріяти ще у шкільні роки. Із 7-го класу твердо вирішив – буде лікарем.
«Навіть не знаю, що мене спонукало обрати таку професію. Мої батьки не медики, але їхні друзі працювали в медицині. Можливо через це. Навчався у Дніпропетровському медичному інституті, закінчив у 1988-му. Перші три роки у виші були складними. Але потім стало трохи легше. Ми вже почали ходити по лікарнях, спілкуватися з хворими. Це було цікаво», – пригадує пан Олександр.
У професії йому подобається, що постійно з’являється щось нове. Отже, постійно доводиться поповнювати свої знання.
«Постійно з’являються нові хімічні речовини. Ми, лікарі, весь час у пошуках засобів лікування. Я постійно спілкуюсь з колегами з інших міст, ми обмінюємось досвідом, обговорюємо міжнародні наукові статті з токсикології. Це робота, до якої мене тягне. Навіть коли я у відпустці, вже десь на 10-й день дружина каже, щоб я вже йшов на роботу», – зазначив Олександр.
Окрім роботи, у заслуженого лікаря України є й інша пристрасть – футбол. З дитинства вболіває за «Динамо» (Київ). Також любить собак. У пана Олександра живе бельгійська вівчарка на ім’я Лагерта.