За три тижні він зміг змінити крісло колісне на милиці. Такого результату досяг військовий Володимир, який вже майже місяць перебуває у реабілітаційному центрі Дніпра. Чоловік захищає нашу країну ще з часів АТО. Проте через поранення мусив звільнитись. Але коли російські терористи розпочали повномасштабне вторгнення у нашу країну, він без вагань пішов добровольцем. У квітні цього року на Донецькому напрямку разом з побратимом дістав важке мінно-вибухове поранення.
«Мені зробили кілька операцій, нині ж у моїх ногах купа різного заліззя. Близько 5 місяців я не ходив взагалі, пересувався на кріслі колісному. Проте три тижні тому потрапив до цього реабілітаційного центру. Нині ж я майже не користуюсь візком, більше ходжу на милицях. А нещодавно зміг велику дистанцію пройти самостійно. Тож результат очевидний. Команда просто чудова, професійна та чуйна. І тут завжди такий «двіж» і мені це більше до душі, ніж просто сидіти та плакатись. Бо моя ціль, хоч і накульгуючи, але ходити, а не бути прикутим до крісла колісного. Тим паче я планую повернутись до своїх хлопців», – прокоментував військовий Володимир.
На початку реабілітації він міг робити усього кілька кроків та відчував сильний біль, каже фізичний терапевт Михайло.
«Він не міг спиратись на праву ногу та не залучав її як опорну функцію. Тож ми провели спочатку первинну оцінку, розробили йому індивідуальну програму реабілітації і в нього було по два заняття на день: одне – присвячене ізольованій роботі м’язів нижніх кінцівок, це обов’язкові вправи на збільшення амплітуди руху ураженого суглобу, вправи, пов’язані з опорною функцією стопи та з балансом. А також ми працюємо з ходою, спочатку вчились з допоміжними засобами, і нині пробуємо без. У цілому він дуже вмотивований, через це в нас є такий гарний прогрес», – прокоментував фізичний терапевт Михайло.
Реабілітаційний центр Дніпра є одним із найкращих та найпотужніших в Україні. Тут використовують лише науково обґрунтовані методи, а пацієнтів активно залучають до процесу відновлення. За три роки роботи центр допоміг декільком тисячам людей —цивільним, а тепер і військовим. Бо до повномасштабного вторгнення у центрі допомагали пацієнтам, в яких були неврологічні захворювання. А з початком Великої війни лікарям довелось вчитись ставити на ноги тих, хто отримав воєнні травми.
«У нас уже зник страх, як братись за пацієнта, ми вже не боїмось давати навантаження, розуміємо на що насамперед потрібно звернути увагу. Ми стали сміливішими, бо якщо до повномасштабного вторгнення в нас були більш побутові травми, або спортивні, або неврологічні, то нині ж бувають пацієнти, в яких травмовані не лише нижні кінцівки, а й верхні, або і хребет, тож тут треба підходити комплексно до реабілітації і до кожного індивідуально», – додав Михайло.
