У прес-конференції взяли участь:
- Радниця голови Дніпропетровської обласної ради Наталія Хазан,
- Художній керівник народного ансамблю «Орлятко», заслужений працівник культури Олександр Соколовський,
- учасниця народного ансамблю «Орлятко» Софія Трайно,
- учасник народного ансамблю «Орлятко» Володимир Щіров.
Пандемія не оминула культурного життя світу. На фестивалі-конкурсі у Батумі планувалася участь не менше десяти колективів. Натомість, не всі вони змогли здолати кордони, аби потрапити на свято танцю. За гран-прі цього річ боролося п’ять колективів – з Казахстану, Ізраїлю, Азербайджану, Грузії та України. Нашу державу представляв Народний ансамбль танцю «Орлятко», який зрештою і взяв перемогу.
Артисти «Орлятка» продемонстрували чотири номери, які оцінювало міжнародне журі й у фіналі віддало гран-прі саме нашим артистам. Радник голови Дніпропетровської обласної ради Наталія Хазан поділилася – є прихильницею колективу та пишається такими цілеспрямованими юнаками та дівчатами.
«Я за те, щоб вкладатися та розвивати всі напрямки культури, які є. Це перш за все імідж та показник того, як живе регіон. Не тільки економіка важлива, а й культура. Це взаємопов'язані речі. Я постійно повторюю один з хрестоматійних прикладів, це коли Черчиллю під час війни принесли бюджет на погодження і він спитав: «А де видатки на культуру?» Його спитали, яка культура, коли в країні йде війна. А нащо ми воюємо і заради чого, якщо не буде культури. Тому як цьому колективу «Орлятко», так і іншим нашим колективам, усіляка моя підтримка і я дуже радію, коли їм вдається вирватися на національний рівень, а потім й на міжнародний, - сказала Наталія Хазан.
Команда «Орлятка», що поїхала представляти Україну на міжнародному рівні, складалася з 36 чоловік, включаючи учасників та тренерів.
««Орлятко» - це представник Міжнародної федерації фестивалів у світі. До неї входить 110 країн. Вона поєднує країни Африки, Північної та Латинської Америки, входить до федерації і вся Євразія. Є календарі цих фестивалів. Конкурс у Батумі був у цьому плані. Варто зазначити, що й наш – «Орлятко збирає друзів» теж є у сітці таких фестивалів. Ми довго за це боролися, нас перевіряли, до нас приїжджали колективи, які бачили, що ми можемо забезпечити рівень, нормальне проживання, харчування та що у нас на високому рівні завжди проходять концерти», - розказав художній керівник народного ансамблю «Орлятко», заслужений працівник культури Олександр Соколовський.
Мистецтву танцю у народному ансамблі «Орлятко» навчають учасників від 6 до 20 років. У репертуарі не тільки народно-сценічні номери, а й класика, степ, акробатика, сучасні та бальні танці.
«Колись нас було близько 400, сьогодні 130 людей. Велику, негативну роль відіграла й пандемія. Вона дуже підкосила, але й багато сучасних колективів, сучасної хореографії сьогодні було створено навколо нас, які багато в чому розмили цільову аудиторію. І відбір став гіршим, і кількість зменшилася, проте у нас у старшій групі близько 20 хлопчиків, а цим рідкісний колектив сьогодні може похвалитися», - поділився Олександр Соколовський.
На рахунку артистів чимало медалей, дипломів та призів. Вони були й учасниками української культурної програми XXVIII Олімпійських ігор у Греції. Команді колективу вдалося досягти чималих успіхів. «Орлятко» не тільки популяризує Україну та Дніпропетровщину на міжнародній арені, а запрошують гостей до нашої країни. З 1996 року влаштовує міжнародний фестиваль «Орлятко збирає друзів» в Дніпрі, на який запрошують народні колективи з різних країн: Македонії, Білорусі, Молдови, Литви, Болгарії, Польщі, Словаччини та Венесуели.
«Ми довго за це боролися, нас перевіряли, до нас приїжджали колективи, які бачили, що ми можемо забезпечити рівень, нормальне проживання, харчування та що у нас на високому рівні завжди відбуваються концерти. Ми завжди проводили їх в оперному театрі, філармонії, ми їздили по області. З концертами «Орлятко» було у Дніпродзержинську, Новомосковську, Кривому Розі та інших містах області», - розказав художній керівник народного ансамблю.
До пандемії, розказує Олександр Сокольський, колектив виступав не рідше одного разу на місяць, а то й частіше. Нині ж через, через карантинні обмеження концерти та фестивалі проходять рідше. Та артисти, каже заслужений працівник культури, не падають духом: тренування продовжуються, як і підготовка до нових перемок.
«За 32 роки, що я в «Орлятко», в нас вже з’явилася така спадкоємність поколінь. Мої випускники приводять сьогодні до ансамблю своїх дітей. Ми ведемо боротьбу із гаджетами. Якщо раніше батьки намагалися відірвати дітей від вулиці, то сьогодні дітей треба відривати від гаджетів, хоча б на ці дві години репетиції. І в нас це виходить – нерідко батьки телефонують мені і просять: «Скажіть моєму чи моїй, нехай передзвонить, бо взагалі не підходить до телефону». Тому, коли діти в колективі й спілкуються одне з одним, нам це допомагає відірвати їх від гаджетів», - резюмував Олександр Сокольський.
Дев’ять років поспіль вона відточує рухи танців у народному ансамблі «Орлятко». Софія Трайно на паркеті з п’яти років. Каже: її ансамбль – це не просто заняття із танців, а родина, яка завжди підтримає та допоможе.
«І мама, і тато, і мій брат ходили до цього колективу. Тому я теж вирішила продовжити цей ланцюжок й піти в «Орлятко». Я дуже рада, що я потрапила саме сюди, бо в нас не кожен сам по собі, а одна сім'я і всі допомагають один одному і люблять один одного», - каже чотирнадцятирічна Софія.
Дівчина додала, що народним її ансамбль називають за статусом, втім танцювати тут вчать у різних стилях та напрямах хореографії:
«Ми танцюємо багато різних видів. У кожному танці є своя історія, в яку ти маєш ужитися. Кожен танець унікальний і у кожного своя атмосфера».
Для Володимира Щірова танці – це своєрідний відпочинок від школи. Каже: встигає все, а віддав перевагу хореографії, послідкувавши прикладу сестри.
«Я танцюю в «Орлятко» із шести років. У дитинстві туди ходила сестра. Вона й досі там. Вона познайомилася з хлопчиком з цього ансамблю й вийшла за нього заміж, і вони разом зараз живуть. Я захопився цим і також пішов в «Орлятко», - розповів Володимир.
Хлопець поділився, що кожен танець є унікальним та цікавим та йому до душі національний гопак:
«Я хочу виділити українські танці, такі як, наприклад, гопак. Це атмосферний, дуже веселий та крутий танок».