Роман Чайка газета «Левый берег»
1990-му році «на каві», як ми тоді називали наші колективні посиденьки в кав´ярнях, мене познайомили з високим чорнявим парубком у вишиванці. Колега-журналіст. Досконала українська, а сам - грузин. Це був Гія. А вже через десять років ми з друзями Гії стояли нашим громадським комітетом опору «За правду» зі свічками і вимогами у влади страшну правду про Гонгадзе...
Ще у 2005-му збирали уламки інформації і огризки заплутаних слідчих дій. Щось виплило з журналістських розслідувань Олега Єльцова, дещо у спільний котел злили Женя Лауер та Стас Речинський. І так складалася наша сумна мозаїка вічної кримінальної справи, у якій правду ніколи не дадуть встановити і справу ніколи не виведуть на замовників та організаторів.
Уже тоді усі - від Олександра Мороза і до «блатного» майора Мельниченка, який їздив із двома джипами офіційної охорони, встигли «пропіаритися і наварити» тонни політичних вершків на цій гучній справі. А друзі Гії ще тоді знали, що лишень троє людей були єдиними «ниточками» на верх. До кримінальної істини можна було докопатися саме через цю «мєнтовську» трійцю - Кравченко, Фере і Пукач.
Спочатку, такого ж липня але 2003-го року керівника апарату МВС України Едуарда Фере фактично нейтралізують - з того часу він у глибокій комі. Нещодавно його відключають від апаратури. Свідок так і не виходив із коми і правду забрав на той світ. Як тільки генерал Кравченко перестав бути міністром МВС і його викликали на допит - той ніби-то двічі вистрелив у себе. Політичне самогубство у яке ніхто не повірив. І останнім був начальник головного управління кримінального розшуку департаменту зовнішнього спостереження МВС генерал-лейтенант Олексій Пукач. Той саме 2003-го року отримав нову елітну квартиру, але так і не встиг її обжити. Його затримують, бо усі документи стеження за Гонгадзе були у нього і кудись зникли. А коли суд відпустив Пукача на підписку про невиїзд, той як завжди одразу ж «виїхав» і як звично - у невідомому напрямку.
Ще у далекому 2005-му мої колеги від журналістських розслідувань висунули гіпотезу, що Пукача «не зможуть знайти» рівно до того «потрібного» моменту, поки Пукачем не буде вигідно «вибухнути».
Наприклад, перед виборами.
Якщо генерала справді взяли на Житомирщині, за якихось сто кілометрів від столиці, то очевидно його місце перебування давно було відомим нашим ГПУ та СБУ. Час настав...
Ще на попередніх виборах соціалісти і Мороз уміло використовували справу Гонгадзе супроти Володимира Литвина і його іменного блоку. Але тоді це були голослівні заяви. Тепер нові обставини - Литвин іде в президенти. А головне - уся Верховна Рада, включно з прибиральницями і працівниками буфету, знають - уся ця «крихка коаліційна хатинка» тримається зусиллями спікера Литвина. Формальних підстав розігнати Верховну Раду так і не змогли створити ні стараннями «бригади Балоги», ні за нових обставин «кризи». На шляху до розпуску президентом цього парламенту крім юридичних граблів завжди стояв і сам Володимир Михайлович...
Лишень напередодні голова ВР наговорив цілий мішок політичних заяв у телевізор і вже на ранок у гру вступив «козирний туз» - випадково спіймався генерал-свідок Пукач. Як завжди - випадкове спів падіння у часі і в просторі. «Слідчі уже працюють з Пукачем» - бравурно привітала з добрим ранком ФМ-радіоведуча.
Сумнівно, що Пукачем будуть особисто тиснути на Литвина-кандидата і вкотре обсмоктувати роль колишнього голови адміністрації Кучми у цій справі. Нових плівок Мельниченка з епізодами про Гію більше, ніж вже оприлюднено - не буде. А от «нові обставини» від Пукача в умілих руках можуть бути використані для виведення з гри спікера парламенту саме як останньої колоди-перешкоди на шляху до дочасних виборів Верховної Ради. Парламентські перевибори в умовах скандалу за яким буде стежити увесь світ! Шанси кандидатів у Президенти тоді суттєво міняються. А це - абсолютно інший сценарій для нинішніх владних мужів і їх електоральних холопів.
...Бідний Гія